богомазов олександр

Глибочиця.Яр.

Глибочиця.Яр. 1928 р. Папір сірий, графітний олівець. 38х29,2 см.

Роботу було представлено на аукціоні Графіка 01/10/2011

Народився у с. Ямпіль Харківської губернії (нині Сумська область). Навчався у Київському художньому училищі у О. Мурашка, приват них студіях Ф. Рерберга та К. Юона в Москві. Увійшов до історії українського мистецтва як один із фундаторів національного кубофутуризму. Автор теоретичного трактату «Живопис та елементи» (1914). У 1914 р. разом з О. Екстер організував у Києві мистецьке об’єднання «Кільце». Брав участь у виготовленні ескізів українських грошових знаків (1918). Працював над художнім оформленням агітаційного транспорту (1919–1920). Один із засновників Асоціації революційного мистецтва України (1927). З 1922 по 1930 р. – професор Київського художнього інституту (до 1924 – Інститут пластичних мистецтв). Про О. Богомазова знято кінофільми «Знак Божої іскри» (реж. І. Недужко), «Український кубофутуризм і О. Богомазов» (реж. В. Соколовський, Д. Горбачов). Роботи зберігаються в музеях України, Росії, у приватних колекціях країн Європи та Америки. Тема міста, що увійшла в 1910-і роки до твор чості О. К. Богомазова, продовжує опрацьовуватися ним і протягом наступного десяти річчя, набуваючи часом соціального забарвлення. Перед фешенебельними районами художник віддає перевагу непрезентабельним околицям Києва, в яких чітко проступає своє рідний рельєф місцевості. Це наочно демонструє малюнок «Глибочиця. Яр», який виконано 1928 року. Площина паперового аркуша перетворена Богомазовим на арену напруженої та гармонійної взаємодії горизонталей, верти калей, кутів і округлостей. Фігури людей зливаються з рельєфом, споруди ущіль ню ються, змінюючи пропорції, силуети геометри зу ються, трансформуючись у подобу будівель-ящиків. Розподіл пейзажу на дві частини, що протиставляє верхній Град і нижнє місто, надає малюнку символічного звучання. У верх ній частині композиції, імовірно, зображено силуети Свято-Покровського жіно чого мона стиря, закритого радянською владою 1923 року. У маєтку колишнього монастиря у 1920-х роках розташовувалося житлове містечко робочих-металістів, частину при міщень було віддано під склади, гаражі, сховища. Храми залишилися цілими, але позбавленими хрестів.